УВАГА!   З 1 лютого діяльність спільноти "Світоч" переноситься в Telegram.

Сайт буде доступним ще довгий час, проте без нових публікацій.
Підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями на нашому Telegram-каналі @svitoch_in_ua

Розібратися як користуватися Телеграмом або створити власний канал для подальшої участі в спільноті "Світоч" можете за ІНСТРУКЦІЄЮ. З правилами участі можете ознайомитися тут.

Якщо у Вас є якісь запитання, задавайте їх на сайті тут, або в групі підтримки в Телеграмі тут.

Микола

Микола 7 днів тому

+4
Репутація
1121
Рейтинг
Такі відомості в архівах Луб'янки можуть бути тільки про наймашстабніші розстріли і поховання. А скільки їх скидали у ями, як правило у лісі щоб менше було свідків, і загортали землею. Хто їх позначав і фіксував? Тільки найбільші із поховань розкопали і тільки декого змогли ідентифікувати. На жаль.
Таких могил по Україні тисячі. І їх годі шукати. Бо навіть ті, які до того причетні ніколи нікому про це, звісна річ, не розповідали.
Не послухалася батька. А в ті часи батька треба було слухатися. Це тепер діти часто «розумніші» за батьків і допускаються всяких «вольностей».
Цікаві і щемливі спогади, друже Анатолію. Хочеться навести слова пісні:
Літа минають, літа минають,
І їх ніяк не зупинить,
І думка тая нам серце крає,
Нам серце крає, серце крає кожну мить.
Ми збиралися застосувати їх для обігріву своїх котеджів. Але, оскільки річ затратна, а покупець не готовий за неї платити — поки-що відмовились. Період окупності поки-що великий. Треба щоб пройшов певний час. Навіть на сприйняття доцільності утеплення будинків пінопластом знадобилися десятиліття. Інерція — річ реальна.
Дякую за відгук, друже Анатолію. Літопис йому висилали по підписці зі Львова. Видавництво, на жаль, забулося. Оскільки Мирослав Прокопович помер, то ніяк не осмілюся навідатися до його сина, щоб спитати як він розпорядився його архівом. Там було багато цікавого.
17:11
+2
Негайні заходи щодо стабілізації ситуації в зоні конфлікту — це вже щось. Марно було надіятись що Путін і вся четвірка погодиться з пропозиціями України. Будемо надіятись що на наступній зустрічі четвірки вдасться посилити позицію України.
На цей час припадає і знайомство Глущенко з Олександром Довженко, який з лютого 1922 року обіймав посаду секретаря консульського відділу Торгового представництва СРСР в Німеччині…
У цьому ж 1923 році Глущенко, за сприяння Довженко, отримує радянське громадянство і привабливу пропозицію на майбутнє – після закінчення Вищої школи образотворчих мистецтв, стати головним художником радянських торгово-промислових виставок СРСР за кордоном...

— це ще не означає що завербував його Довженко. Вважаю що такий висновок ви робите безпідставно.
… президент Порошенко наголошував на основних напрямках боротьби за незалежність України і говорив, що і як треба робити.
Говорив він багато чого. А чому за 5 років нічого не зробив? І чому сьогодні каже тільки що не можна робити, і не каже що треба робити?
Дуже цікавий і переконливий допис, в якому змальовано не легкий, але бурхливий шлях творчого зростання і визнання таланту великого художника. Дуже цінною є також інформація про те, як радянська система ламала долі навіть таких Велетів, як Микола Глущенко. Щиро дякую!
Сформолювати і оприлюднити «червоні лінії» друже Анатолію, не важко. Важко досягнути всього того, що там викладено. Скажи, будь ласка, ну хто може бути проти них, цих «червоних ліній?» Але ж, невже хтось вірить у те, що Путін, почувши такі вимоги від Зеленського, погодиться з ним, віддасть Крим і перестане підтримувати сепаратистів на Донеччині? От якби автори «червоних ліній» виклали ще і як цього всього досягти – тоді люди, і вся Україна подякувала б їм. А так – політична тріскотня з бажанням показати які вони «безкомпромісні» патріоти…
ми з тобою в радянські часи підневільної України були нащадками колаборантів.

Тобто, ми з тобою нащадки колаборантів. А вони, наші батьки, були колаборантами. З цим я категорично не погоджуюсь. Мої батьки ніколи, навіть у розмовах, не підтримували Радянську владу. А що вони, як і всі мільйони інших, тяжко працювали в колгоспі щоб не вмерти з голоду, називати їх колаборантами не справедливо і не чесно. Десятки тисяч з них збройно боролися проти цієї влади, мільйони підтримували їх у цій боротьбі. Багато з них віддали життя за майбутню Незалежну Україну. Не було б їх, не було б їхньої боротьби — може і не було б Незалежної України. А ми дозволяємо собі високомірно називати їх колаборантами.
18:42 (відредаговано)
+2
Слово «наші», друже Анатолію, я вжив тільки для того, щоб відрізнити їх від німців. На жаль «наші» «правоохоронці» часто-густо були набагато гіршими за німців. На їхній совісті набагато більше смертей, ніж на совісті німців. А бригадирів і голів сільрад ти називаєш колаборантами, на мій погляд, даремно. Вони були господарниками і працювали як і лікарі, інженери, бригадири на заводах і в інших сферах. Тоді всіх їх треба називати колаборантами? Тоді і ми з тобою колаборанти…
Дякую, друже Анатолію, за теплий відгук і за помічені помилки. Виправив. Прочитай мої останні коментарі у дописі «А світочани мовчать». Цікаво почути твою думку. Дякую.
Велика кривда заподіяна моєму роду й «культурними» німцями. І ніякі грошові компенсації не виправлять цього зла.
Німці хоч вибачились і виплатили компенсацію. А нашим, навіть реабілітованим, не тільки не виплатили ніякої компенсації, але не повернули їм їхні будинки, бо в них жили вже інші люди. І вони, бідні, змушені були будувати все за свої кошти і не на своїй, родинній з діда-прадіда, землі.
← Попередня Наступна → 1 2 3 4 Остання
Показані 1-15 з 340