До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Микола
Микола / Дописи RSS

Минуле й сучасне Покутського села.Частина 28.
І С Т О Р И К О – М И С Т Е Ц Ь К И Й  К Л У Б На самому початку моєї роботи в Києві одного разу хтось мені сказав, що в неділю організовується екскурсія по Подолу. Спочатку я скептично віднісся до цієї пропозиції, міркуючи, що на «брудному» Подолі немає чого дивитися. Та подумав, що Києва я ще не знаю, а екскурсію повинен був вести відомий історик, тому вирішив взяти в ній участь. На умовленому місці чекала чималенька група людей. Прийшов екскурсовод.Детальніше
+3
69
11
Минуле й сучасне Покутського села.Частина 27.
М О Л О Д И Й  С П Е Ц І А Л І С Т Р О Б О Т А  І  П О Б У Т Першим моїм призначенням було – інженер відділу перспективних розробок СКБ, начальником якого був Станіслав Іванович Харитонов. Ставка, як і всім, 90 карбованців. Почалась цікава й напружена робота. Наша електроніка тільки ставала на ноги, тому роботи було багато й простору для діяльності також. Проживання в гуртожитку.Детальніше
+2
90
12
Минуле й сучасне Покутського села.Частина 25.
У П О Л І Т Е Х Н І Ч Н О М У П Е Р Ш І Р О К И У 1959 році Львівський політехнічний інститут (ЛПІ) оголосив набір на нову спеціальність – інженер-педагог. На цю спеціальність я вирішив вступати, маючи педагогічний стаж. Оскільки педагогічні дисципліни в ЛПІ читати було нікому, вище керівництво (так я думаю) вирішило начитати ці курси в педінституті.Детальніше
+5
70
9
Минуле й сучасне Покутського села.Частина 24.
У  С В І Т  Ш И Р О К И Й П Е Р Ш І  К Р О К И За бажанням батьків, після закінчення 10-го класу, я вступав до Івано-Франківського медичного інституту. З чотирьох іспитів набрав 18 балів – дві п’ятірки й дві четвірки, але за конкурсом не пройшов. Мені до нового року не висилали документів, бо, як виявилося пізніше, велика частина вступників із 18 балами пройшла. Видно, мене тримали в резерві, але цього я не знав, і постало питання, що робити далі?Детальніше
+3
60
7
Минуле й сучасне Покутського села.Частина 23.
ІГРИ ТА РОЗВАГИ ВІЙНА Більшість розваг післявоєнного часу була пов’язана зі зброєю. По неоднозначних натяках ми знали, що дехто із старших хлопців мали пістолети. Воно й треба було б мовчати, але якщо не похвалитися пістолетом своїм найкращим друзям, то нащо тоді його й мати? Між моїми ровесниками ходили легенди про те, як старші хлопці підірвали ґранатою нору лиса, як вони звідти тікали та як те місце було оточене військовими, які прочісували той перелісок.Детальніше
+5
97
24
Минуле й сучасне Покутського села.Частина 22.
ВЕЛИКДЕНЬ Великдень – свято Воскресіння Ісуса Христа, а водночас це й свято весни. Радянські ідеологи взяли другу частину назви цього свята й приліпили її до Першого травня. А в моїх дитячих спогадах весна асоціюється тільки з Великоднем. До Великодня мама білила заново всі кімнати, потім білила хату зовні, підводила призьби кольоровою глиною, все мила й вичищала, виносила в комору зимовий одяг, вішала на образи святкові рушники, стелила на стіл святкову скатерть.Детальніше
+3
78
2
Минуле й сучасне Покутського села.Частина 21.
СВЯТА ТА БУДНІ РІЗДВО Найбільшими і найвеселішими святами для нас були Різдвяні свята. До Різдва ми готувалися завчасно, точніше – до колядування. Колядували і колядують у нас на Святий вечір (6 січня). Першими колядували найменшенькі. Вони починали колядувати з-­за дня перед вечором, щоб до темноти бути вже вдома. Старші починали колядувати, коли сутеніло, коли було видно полярну зірку. Ходили колядувати зі «звіздами» (зірками) або вертепами.Детальніше
+5
98
9
Минуле й сучасне Покутського села.Частина 20.
ВОНИ БОРОЛИСЯ ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ Тепер настав час згадати поіменно всіх тих рожнівчан, які боролися за волю України і загинули або ж були репресовані. Згадаємо поіменно рожнівчан – бійців Української Повстанської Армії, але спочатку наведемо текст присяги, яку приймали всі, хто вступав у їхні лави: П Р И С Я Г А ВОЯКА УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ Затверджена УГВР і введена наказом ГВШ, ч. 7, з 19.07.1944.Детальніше
+2
86
9
Минуле й сучасне Покутського села.Частина 19.
СИНОЧОК Ще одна історія, яку розказала мені жителька села Новоселиця Снятинського району Тарабас Марія Миколаївна, 1932 року народження, вчителька, дівоче прізвище – Жмендак. «Вчилася я з моїм рідним братом Степаном, – згадує М. Жмендак, – у 10 класі (були близнятами) в с. Іспас Вижницького району, бо середньої школи в нас тоді ще не було. Жили на квартирі. Восени прийшла Степанові повістка іти в армію.Детальніше
+2
125
25
Минуле й сучасне Покутського села.Частина 18.
РОЖНІВ БОРЕТЬСЯ КІЛЬКА СЛІВ ВІД СЕБЕ З самого початку хочу сказати, що цю тему вважаю делікатною і вразливою. Дуже важко бути об’єктивним, коли ти симпатизуєш одній із сторін. Навіть з приводу незначної події думки двох різних людей будуть різними або ж протилежними. Та бути об’єктивним треба старатись. Тема боротьби жителів Рожнова проти сталінського режиму зовсім не висвітлена або висвітлена дуже слабо і фрагментарно.Детальніше
+3
105
10
Минуле й сучасне Покутського села.Частина 16.
Я ШКОЛЯР 1 вересня 1947 року я пішов до школи. До неї було 2 кілометри. Восени й весною з цим не було проблем. Але зимою, коли все замітало й навалювало багато снігу, виникали значні труднощі. До школи я ішов зі старшим братом Михайлом, а зі школи сам, бо в нього уроки кінчалися пізніше. Дітей у школу тоді не водив ніхто (а не возив – тим більше): не було часу, всі працювали. Найгірше мені було перейти наші городи.Детальніше
+1
116
18
Минуле й сучасне Покутського села.Частина 15.
ВИЖИВАЄМО Отже, надії на заробітки в колгоспі були марними. Залишилася тільки одна надія – на присадибну ділянку, або простіше – на присадибу, яка повинна була годувати нас, свиню й корову, а корова повинна була годувати нас, свиню й нашого Бровчика. З цього часу в нас корова стала священною. Ми дбали про неї більше, ніж самі про себе. Тато пішов у гори й купив нам корову, як він казав, Гуцулку (стару здали в заготконтору).Детальніше
+2
86
8
Минуле й сучасне Покутського села.Частина 14.
ТАТУСЬ ПОВЕРНУВСЯ Була осінь 1946 року. Тривожна, неспокійна. Майже щодня пожежі, стрілянина. Мама стелить нам спати на землі, бо боїться, що випадкова куля може когось вбити на постелі. Вдень влада радянська. А під вечір «совіти» сідають на машини і їдуть у Косів або Кути і влада настає українська. Прості люди не розрізняли родів військ. Знали, що це «Советская Армия» або «советы».Детальніше
+2
92
10
Минуле й сучасне Покутського села.Частина 13.
ЕВАКУАЦІЯ Перше, що я запам’ятав у своєму житті, це - евакуацію. Пам’ятаю, як я з мамою йшов додому від сусідів і в небі появився літак. Мама сказала, що нам треба тікати, бо він може скинути бомбу і нас убити. Не знаю, чий він був, але знаю, що я налякався, і, може, тому й запам’ятав цей випадок. Ми прибігли додому й заховалися в землянку, яку тато зробив для такого випадку. Але літак бомб не скидав – і все обійшлося.Детальніше
+3
95
6
Минуле й сучасне Покутського села.Частина 12.
ОКУПАЦІЯ ПОЛЬЩІ І АНЕКСІЯ ГАЛИЧИНИ Як ми тепер знаємо, відповідно до таємного пакту Молотова­-Рібентропа Німеччина й Радянський Союз домовились про окупацію і поділ Польщі: Польща мала належати Німеччині, а Західна Україна – Радянському Союзові. Окупація почалася 1 вересня 1939 року. Польща всі сили кинула проти німців. Але сили були нерівними і через 14 днів Польща капітулювала. Залишки польської армії тікали через Рожнів на Буковину, яку ще в 1919 році зайняли румуни.Детальніше
+4
83
10
← Попередня Наступна → 1 2
Показані 1-15 з 26