До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт
Тимур Литовченко

Тимур Литовченко 2 години назад

+8
Репутація
10117
Рейтинг
Якщо дівчину з меншості чоловічий розум цікавить більше, ніж гроші, то вона вже є розумницею. А тому добереться до чоловічого розуму! Не переживайте _чудово
Вперше я зіткнувся з цією проблемою в 1995 році, коли ховали мого друга Олега Алексіна. Ось він на фото 1991 року праворуч від мене сидить — теж в окулярах, тільки з вусиками:

У нього батько був росіянином, матір — полькою. Сам Олег знав величезну кількість мов, двома десятками володів вільно, працював перекладачем. І що найдивніше — в плані віри він відкинув християнство і перейшов до юдаїзму. Ґер в чистому вигляді, можна сказати.
Олега зарізали в ніч з 3 на 4 жовтня 1995 року, коли він вертався додому. Це якраз заходив Йом Кіпур — Судний день, коли Всемогутній затверджує або змінює вирок для людини на наступний рік. Отож ми напередодні ввечері посиділи, далі я додому поїхав, він з іншими лишився. Потім вже посеред ночі вертався додому на вул.Олени Теліги: він розсварився з другою дружиною, пішов з квартири на Теремках та орендував окреме житло. Я його спитав, чому на околиці Бабиного Яру?! Олег відповів: «Щоб ближче було вести». Наврочив… Зарізали його професіонали, бо ніж без відбитків залишили в рані — це робиться, щоб кров не розтікалася. Вбивць так і не знайшли. Ходили чутки, що це через роботу: Олега хотіли на якусь конференцію за кордон відправляти — але були інші бажаючі поїхати…
Родом він з Коростеня, там його і ховали. Мені не говорили до останнього — бо ми настільки здружилися — як от з Анатолієм на Світочі. Отож хлопці мене хотіли «поберегти». Тому я в морг в останній момент приїхав. І тому під мене місця в автобусі не розписали. Але я наполягав, що мушу бути на похованні. Не знаю чому — але мушу… Тож мене погодилися взяти в кузов вантажівки, яка везла вінки. І я доїхав до Коростеня, сидячи в кузові на порожній каністрі.
Але добре зробив, що поїхав! Не було нічого дивного, що похованням командувала друга дружина Олега. А вона привела православного батюшку, який все виконував належним чином. По-православному. У всіх очі на лоба повилазили — бо всі знали, що Олег сповідував юдаїзм. Але хто що їй скаже?!
А тут раптом — остання крапля: виявляється, на похорон з ФРН прилетіла… перша дружина Олега з дочкою-підлітком! І виявилася перша дружина Олега… єврейкою!!! Отож вони обидві заперлися в кімнаті, сидять, плачуть і виходити відмовляються. Мене ледь пустили, кажуть: «Що ж вона робить?! Як можна юдея за переконанням ховати по православному обряду?! Не вийдемо з цієї кімнати». От тоді й з'ясувалося, до чого ж добре, що я поїхав до Коростеня! Бо я під мою особисту відповідальність таки вмовив їх вийти і приєднатися до всіх. А вже на цвинтарі, коли православний піп зробив усе, що передбачено обрядом, і надали слово друзям загиблого, я взяв слово і сказав:
— Всі знають, що Олег сповідував юдаїзм, тому в пам'ять про друга я зараз прочитаю Кадіш.
І прочитав. То мені потім дякували не тільки перша дружина Олега з його дочкою, але й коростенці. Бо Олег був дуже знаменитим, і на його похорон, мабуть, пів-Коростеня прийшло. Єдина заковика полягала в тому, що коростенці сприйняли мене… як рабина! І були дуже здивовані тим, що я всього лише молодий письменник-фантаст з Києва, друг Олега…
_сумний
Отака історія. Тому проблема вже задавнена, як бачите. Від часу похорону мого друга минуло все ж таки 23 роки, а питання як стояло на порядку денному, так і стоїть. Дуже сподіваюся, що українцям вдасться його вирішити і тим самим подати приклад всьому світові!
Звучало зауваження так: «Обмежені швидкості можуть бути тільки в обмеженому Всесвіті». Привіт Ейнштейну.

Мені невідомо, чи розглядалася взагалі ця ідея фантастами й візіонерами на час написання О.Бердником своєї повісті.

Мені здається, що не розглядалася.

І ще. Пришвидшення руху поступово, наче зустрічним вітром світобудови, зриває біологічні матеріали з його носіїв, лишаючи технологічно-речовинні. Здається, що подальше збільшення швидкості пошматує і їх, залишивши, умовно кажучи, якісь електромагнітні та квантові поля, кидаючи і їх далі, у вакуумну піну простору. А потім? В якому вигляді Розум пірне вже крізь неї, випірнувши в новому Всесвіті? Чи таки знов у своєму, але кардинально зміненому надкосмічними швидкостями? От в чому питання.

А оце вже Ціолковський з його ідеєю переходу людства в «енергетичну» форму існування. Щоправда, подорожі Всесвітом з надсвітловими швидкостями вимагатиме переходу в якусь іще невідому нам форму…
_стежу
Ні, припинити ці думки можна, якщо усвідомити реальний стан речей. Особливоце стосується наступного положення:

Прийняти свою долю як саме те, що повинно було статися, відбутися і реалізуватися. Ця доля схожа на інші й індивідуальна. Як кожен лист дерева або метелик схожі й не схожі на своїх побратимів.

Але для цього потрібно, перепрошую, увімкнути мозок і зробити певні аналітичні зусилля. А це не всім хочеться робити, далеко не всім…
Поки що оцей мультик згадався — саме в тему:

_чудово Вітаю з першою публікацією на Світочі! _чудово
Проблема насправді значно ширша, ніж проблема поховання сама по собі. Причому зараз, після того, як ПЦУ отримала Томос, з'явилася перспектива посилення християнізації України — причпму в аспекті православ'я… Але я зараз надто зайнятий — трохи згодом напишу розгорнутий коментар, а також прокоментую перший пост друга Спейсера!
Я оптиміст, для мене склянка завжди наполовину повна _сміюсь
Однак час від часу навіть у мене виникає пустопорожня досада: щось колись можна було зробити і краще… Днями спілкуючись з другом Анатолієм в лічці, я написав саме про це.
Отож розміщую статтю професійного психолога на цю тему — як припинити потік думок про власну неспроможність.
Так, Господь Бог — не ЦК КПРС, а тому Він вимагає не перевиконання плану і виконання п'ятирічки за чотири (а не за три, до речі!) роки, а… «стрибків віри»:


_вибачаюсь На них також потрібні сили й енергія. _вибачаюсь
В фільмі про Індіану Джонса це дуже точно показано.
Скоріше друге:

їхнє призначений на Землі вже виконане, і тому подальша підтримка їхнього життя Всевишнім стала недоречною.

Людина — істота апріорі обмежена в своїх можливостях, тому покладати на необмежені завдання недоречно. Отже, на людей покладаються апріорі обмежені завдання, після виконання яких їхні душі повертаються додому.
_вибачаюсь
Звісно, на цю тему краще міг би розмірковувати друг Олександр Білий: адже «філософія межі» — це його парафія… Однак він вже 4 місяці не з'являється на Світочі, отож замість нього доводиться філософствувати мені…
Єдине, про що тут не сказано — то це про Божу підтримку. Бо якщо на поставлені звище цілі ти витратиш «зайві» зусилля та енергію, то це вже діло Всемогутнього — в який спосіб наситити тебе силою й енергією, щоб ти продовжив свою місію. Отже, виконуючи Божу волю, людина дістає у своє розпорядження практично невичерпне (з людської точки зору) джерело сил та енергії…
Важливо не просто передавати добро далі, а… не передавати злого!..
Власне, ця публікація є відповіддю на коментар друга Анатолія
Дніпровський каскад гідроелектростанцій за часів товариша Сталіна планувався в якості захисного бар'єру проти наступу сухопутних військ НАТО на Росію: в разі виникнення реальної загрози такого наступу було достатньо підірвати греблі та/або дамби всіх шести українських ГЕС, щоб створити вздовж всієї течії Дніпра суцільну смугу завалів і руйнувань комунікацій між обома берегами Дніпра. При цьому значних руйнувань мали зазнавати такі важливі міста, як Київ, Дніпро(петровськ), Запоріжжя, Херсон та ін. Також могло утворитися цунамі, яке завдало б удар по Туреччині.
В подальшому ця «гідравлічна» захисна смуга була посилена «ядерною» захисною смугою: в разі одночасного підриву блоків усіх українських АЕС (треба врахувати, що їхня система так і не була доповнена Кримською АЕС) більшість території України мала би бути вкрита суцільною смугою продуктів радіоактивного розпаду, яку НАТОвське наземне ударне угрупування не могло б подолати.
На превеликий жаль, умовна «кнопка» від українських АЕС і досі знаходиться в руках Кремля. І це питання таки треба вирішувати.
Але ж, як бачиш, нижні гілки таки нахилені до землі! Це можна інтерпретувати так, що в «дитинстві» (молоді верхні) гілочки тягнуться до сонця, але з роками «старі» (нижні) гілки під тягарем «проблем і досвіду» (хвої) тягнуться до землі…
_вибачаюсь
← Попередня Наступна → 1 2 3 4 Остання
Показані 1-15 з 6513