До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт
Тимур Литовченко

Тимур Литовченко 6 годин тому

+9
Репутація
14996
Рейтинг
А я й не заперечую! _підморгую Це друг Анатолій не звик до слова «блог».
УРА!!! _ура Нудний Пенс таки зробив відеоролик за цим моїм дописом!!! Дивіться оновлення блогу UPD3_ура
Ось хто займеться реінтеграцією Донбасу!
_наляканий _здивований _наляканий _здивований _наляканий
Я не кавоман. Це привілей жителів міста.

Еріх-Марія Ремарк не погодився б із тобою. Пригадай його роман «Повернення». Ось епізод, коли головний герой їде до свого колишнього фронтового товариша в німецьке село:

ЧАСТИНА III
І
Я іду з вокзалу, приїхав відвідати Адольфа Бетке. Будинок його впізнаю відразу: на фронті Адольф досить часто й детально описував його.
Сад із фруктовими деревами. Яблука зібрано ще не всі. Багато їх лежить у траві під деревами. На майданчику перед будинком величезний каштан. Земля під ним густо всіяна іржаво-бурим листям; цілі купи листя лежать і на кам'яному столі та на лаві. Серед них мерехтять колючі, як їжаки, рожево-білі серединки розколотих каштанів та брунатно відблискують шкірки позбавлених лушпиння плодів.

А ось яку вечерю готує селянинові (!) Адольфу Бетке його дружина:

Дружина сидить біля столу й більше не плаче. Коли він сідає, вона наливає йому каву і приносить картоплю та ковбасу. Але для себе тарілки не ставить.
Він дивиться на неї. Вона схудла та зблідла. І знову гостра гіркота безнадійності перевертає всю його душу. Він ні про що не хоче більше знати, він хоче піти, замкнутися, лягти на ліжко й перетворитися на камінь. Кава парує, він відсуває її, відсуває і сковорідку з картоплею. Дружина лякається. Вона знає, що зараз буде.

Ремарк, який воював на фронті та знав, що й до чого в житті, так і описував німецьке село в період після І Світової війни, яку Німеччина програла: у нього всі селяни п'ють виключно каву!!!
_стежу
Пам'ятник у складі дев'ятиметрової, з червоного граніту постаті В. Леніна та чотирма п'ятиметровими бронзовими зображеннями представників революційного пролетаріату та селянства було відкрито 22 жовтня 1977 року.

Ага, ага… Після відкриття того пам'ятника святкові демонстрації трудящий (на 7 листопада і 1 травня) та військовий парад (на 9 травня) почали ходити в протилежний бік, бо раніше урядову трибуну монтували на Бесарабці, а тепер почали монтувати на площі Жовтневої Революції. Й одразу ж в народі пішов анекдот, що: «Ми 60 років не в той бік ішли...»
_сміюсь _сильно_сміюсь _сміюсь
Радянський Союз через Кубу допомагав нікарагуанським повстанцям! Кубинські військові брали участь у боях в Нікарагуа, а також готували нікарагуанських повстанців. А кубинських офіцерів готували і вчили у Радянському Союзі.

О так! Сандиністський фронт національного визволення. Було, було!..

UPD. До речі, чомусь згадав Мільву

Вивчення книг було внесено до шкільної програми з літератури!

Отож бо! Нас змушували все це читати в школі. А також ми ходили всім класом переглядати к/ф "Смак хлібу", напханий прямими цитатами з брежнєвської «Цілини»…
_нудно
До речі, ходив анекдот, в якому нарід по-своєму трактував назви брежнєвських книжок:
— «Малая Земля» © — «Мало земли»
— «Возрождение» © — «Возражение»
— «Целина» © — «Цель иная»
_сміюсь
Ви знаєте… Менш за все я переймаюся видачею сюжетів.
_вибачаюсь
Загалом, як не дивно, кількість основних літературних сюжетів є обмеженою. Інакше кажучи — колись десь щось подібне до написаного тобою вже відбувалося. Отож якщо письменник це розуміє, він ніколи не перейматиметься тим, що його сюжет схожий на сюжет іншого — більш раннього твору. А також — що колись в майбутньому з'явиться твір з сюжетною колізією, схожою на твою. Загалом, головним тут вважаю комбінування різних сюжетних ліній в межах одного твору та спосіб розв'язання конфліктів — ось що по-справжньому важливо! Ця думка простежується в моєму авторському (!) матеріалі "Про кубик Рубіка, Бога і творчість".
_чудово
Щоб далеко не ходити… Ось для прикладу — мій авантюрно-історичний роман "Помститися імператору":

Помститися імператору

В принципі, я анітрохи не здивований тією обставиною, що твір ледь-ледь увійшов до призової десятки романів «Коронації слова — 2006». Вже після оголошення результатів на бенкеті до мене попідходили члени журі й наговорили багато чого про твір. Зокрема, робили зауваження щодо подібності першої третини твору до гоголівського «Тараса Бульби».
_соромлюсь
Але ж я це зробив навмисно!!! Бо конфлікт мого Степана Раковича і жида Мошка — це, по суті, алюзія на конфлікт Тараса Бульби і жида Янкеля! Різниця в тому, що гоголівський полковник Тарас Бульба — це літній чоловік з поглядами твердими, немов кремінь, а мій Степан Ракович — студент Києво-Могилянської академії, який кинув навчання на старшому курсі заради того, щоб стати сердюком гетьмана Мазепи. Ясна річ, що його свідомість і розум більш пластичні! Отож цієї пластичності вистачає на те, щоб, за пропозицією Мошка, почати вивчення кабали — і так він перетворюється на таємничого графа Сен-Жермена, доживає до 108 років, кермує європейською «закулісою» і домагається, щоб Софія-Фредерика-Августа Ангальт-Цербстська (цариця Катерина) «зжерла» свого чоловіка — Петра ІІІ, тим самим урвавши династію Романових принаймні з точки зору крові (бо майбутнього імператора Павла вона нагуляла від месьє Салтикова, а не від чоловіка)…



Отож, як бачите, герої подібні, конфлікт між ними подібний — але розв'язання конфлікту абсолютно різне!!! _вибачаюсь
Ооооо, коментарі — то окрема парафія! Але вони швидко губляться. Тому дописи чи міні-дописи надійніші. _чудово
Там не просто 2 фотки — там міні-допис! Докладного рецепту нема, проте описано начиння мамалижника. І згадуються «Прапороносці» Олеся Гончара, де мамалига теж описана. А ще згадується журналіст і письменник Роман Кухарук — уродженець Буковини, який вперше нагодував мене колись мамалигою власного приготування.
_сміюсь
Коротше, міні-історія є — без цього ніяк!
Перепрошую… Але у мене є ціла тека блогів під назвою "Релігійне" — на даний момент там 78 блогів. Якщо ж Вас цікавить «власний досвід духовного зростання, про пошук свого шляху, допущених помилок і їх виправлення» — ИХ ЕСТЬ У МЕНЯ © в теці "Мемуарне" (24 матеріали) та, частково — "Мистецтво і література".
_соромлюсь
Отож пишу по мірі можливостей… Інша річ, що я багато чого зберігаю для художніх творів! Бо який сенс спочатку ваяти блог, а потім вкладати щось схоже в біографію того чи іншого літературного героя?! Це виходить нераціональна витрата часу й зусиль.
І так, на даний момент у нас 1799 блогів, з них я написав 995, що складає 55,3%. Ще донедавна — до появи друга Володимира Федька частка моїх блогів перевищувала 56%. Тепер баланс хоч трохи змістився не в мій бік — і я цьому дуже радий!!! Бо коли одна людина (яка прийшла на сайт аж ніяк не найпершою) пише більше, ніж всі інші, взяті разом — це ненормально!!!
_шкодую
Тому, пані Вікторіє, я з нетерпінням очікую, що Ви почнете активно описувати не тільки кінофільми, але й блоги створюватимете! Я серйозно.
_чудово
Давайте!..
P.S. До речі, сьогодні на вечерю я трохи поімпровізував і приготував нам з дружиною рулетики з віденських сосисок і баклажанів під часником:



Вийшло дуже смачно й апетитно.
_сміюсь
Але щоб не розпилювати тематику сайту, я не присвячуватиму моїй імпровізації навіть міні-допису…
До речі, щодо мене… Я згоден, що «Основною тематикою сайту є саморозвиток, філософія, релігії» — отож намагаюсь не надто відхилятися від накресленого шановним Модератором курсу.
З іншого боку, я брав посильну участь у виробленні гасла сайту «До Гармонії — Разом!» — а гасло дозволяє більш широке трактування тематики. Наприклад, їжа: адже з речовин, які ми з'їдаємо, випиваємо, вдихаємо… коротше — споживаємо, складається наше тіло! А тіло має перебувати в гармонії з духом… А для такої гармонізації варто правильно харчуватися!..
_сміюсь
Тим не менш, хоча ставши інвалідом, я навчився куховарити в значно більших масштабах, ніж до того, я теж не прибічник того, щоб ліпити на Світочі кулінарні блоги. Тільки якщо друг Анатолій причепиться — можу розмістити фото чергової приготованої страви в коментарі.
Однак вихід є: у нас на Світочі є така категорія дописів, як "МініДописи": наш шановний Модератор спеціально запровадив таку категорію для дописів, які заслуговують лише на стисле викладення. Отож саме в «МініДописах» я один раз (!) розповів, як готував "Мамалижник" — пиріг з кукурудзяного борошна:

Мамалижник

Річ у тім, що в одній з публікацій Микола Гушул розповів, скільки кукурудзи сіяли та збирали селяни на Покутті в міжвоєнний період, потім зайшла мова про мамалигу… Ну, отож я й поділився фоткою пирога з кукурудзяного борошна! Здається, публікацію сприйняли нормально.
_вибачаюсь
Отож підказую вихід: хочете показати, яка Ви господиня?.. показуйте в «МініДописах»!
20:34 (відредаговано)
Очевидно, авторка статті є прибічницею теорії tabula rasa — «чистої дошки» або «чистого аркуша»:

… латинський вираз, який використовується на означення явища, що виникає на «пустому місці», не є продовженням якоїсь традиції і формується лише під впливом зовнішніх впливів та власної природи. Тож зараз, коли говорять про щось «tabula rasa», то підкреслюють той факт, що об'єкт в певній сфері не має зв'язків з минулим і може розвиватися в будь-якому напрямку.
Вираз походить від вощених дощечок, якими користувалися для письма давні греки і римляни. Написане на них легко стиралося. Вислів «зробити з чогось tabula rasa» означає звести нанівець, перекреслити щось. Термін «табула раса» вживається також щодо дитини як об'єкта виховання, щодо людського розуму, свідомості, душі, яка вміщує у собі враження від зовнішнього світу.

Щоб далеко не ходити, то прибічниками цієї теорії були мої батьки. І покійний тато, і мама щиросердо намагалися «написати» в моїй душі те, що вважали за потрібне й старанно затерти непотрібне. Звісно, нічого у них не вийшло… бо запис «Письменник» не тільки вони, але й усі дорослі намагалися звести нанівець! Але ж не звели…
Більш того, мама сприймала як tabula rasa ще й нашу Люсю! Але з нею результат вийшов ще гірший, ніж зі мною. Що мама і визнала. Хоч і дуже неохоче…
← Попередня Наступна → 1 2 3 4 Остання
Показані 1-15 з 8643