Історик і письменник розповідають...

Буквально днями я обмінявся кількома електронними листами з однією молодою письменницею. Темою нашого листування були суто літературні проблеми з письменницької «кухні», нецікаві широкому загалу… Як раптом в одному з її листів прочитав наступне:

До речі, в березні минулого року я проходила повз радіоприймач на моїй
кухні, і чула, як Ви розповідали про Куренівську трагедію. Потім я
розпитала свого батька, і він мені більше розповів про неї. 
<...>
Невелике уточнення - я коли писала, що "розпитала свого батька, і він мені
більше розповів про неї", то мала на увазі, що він більше, ніж моя мама,
знає про цю трагедію (а не більше від Вас :)).

Зайве (й особисто для мене дуже важливе!) свідчення того, що письменницьке слово йде в маси і робить там свою роботу. Враховуючи, що тут йдеться не про сім'ю киян (принаймні зараз), можна зробити пару висновків:

• почуте по радіо змусило молоду дівчину розпитати батьків про Куренівську трагедію — хоча раніше таких розмов між батьками й дочкою, очевидно, не велося;
• розмова виявила різний рівень обізнаності батьків дівчини у цьому питанні (матір знала більше від батька)
• Куренівська трагедія — це не локальна київська проблема, про неї пам'ятають також українці з інших регіонів (між іншим, в даному разі йдеться про Закарпаття).

І тут я раптом згадав, що свого часу проанонсував на Світочі вихід радіопрограми до 55-х роковин трагедії, потім навіть роздобув архів програми… але перегнати його в відеоформат забув! Враховуючи несподіване свідчення молодої письменниці з Закарпаття, виправляю цю прикру помилку. Можете повторно прослухати архів програми.