Тимур Литовченко - "Вечірнє клювання"

Тимур Литовченко - "Вечірнє клювання"
Освітньо-культурний проект «Рідний край у словах і барвах», що стартував у 2015 році, спрямований на екологічне і патріотичне виховання молодого покоління українців. Згідно з задумом, діти й студенти разом із професійними письменниками мають напрацювати спільний інформаційно-культурний продукт. Зокрема, одна з учасниць проекту – Вероніка Бондаренко намалювала 3 акварельні ілюстрації до фантастичного штрих-етюду Тимура Литовченка «Вечірнє клювання» (одне з ранніх оповідань письменника), Даниїл Мазур начитав його текст. Насамкінець, автор тексту спробував оформити все це у вигляді відеоролика.
Перегляд відеозапису:
+1
12:09
361
RSS
Як на мене, дуже класний проект!
06:39
+1
Взаємодія поколінь і різних рівнів творчости дає несподівано гарний результат. А ти ще й оздобив його роликом. Чи багато дорослих просто говорять з дітьми?
Небагато.
Але я говорю. І в цьому багато хто вбачає мій неабиякий позитив. Бо мене вже напівжартома (але з іншого боку — напівсерйозно) називають поза очі та в очі «живим класиком» української фантастики (а тепер вже й української літератури) — але до мене може спокійно звернутися на предмет відвертої розмови будь-хто і в будь-який спосіб! Може звернутися хоч графоман, хоч початківець, хоч родич юного початківця. Телефоном, мейлом, скайпом, в соцмережі. Й навіть додому приїхати!.. І я будь-кому приділю увагу. А при необхідності розберу по кісточках, за власною схемою навіть графоманський твір. Причому не для того, щоб облаяти, а щоб дати рекомендації, як покращити творчість!

Після цього чую/читаю: «Ви — якийсь динозавр! Я думав(-ла), що таких людей давно не існує, як раптом Ви!.. Красно дякую вже за те, що Ви є».
P.S. Втім, маю причини, аби поводитися з молоддю саме так, а не інакше. Здається, десь в каментах я вже про це розповідав. Можливо, варто написати цю історію як окремий матеріал…
13:35
+1
Так може написати лише справжній рибалка. Ніколи не думав, що ти ще й рибалка!

Я ж практично виріс на Десенці — там, де тепер поруч київський житловий масив Троєщина! Колись це було далеке передмістя Києва: села Вигурівщина і Троєщина. У маминої «контори» там була база відпочинку — «домікі», куди співробітники регулярно засилали на літо свої сім'ї. Бувало часто навіть так, що в складчину 2-3 сім'ї брали один «домік», де весь день жили їхні діти. А на ніч до них по черзі приїжджав хтось із дорослих, щоб вранці поїхати на роботу. По черзі з кожної сім'ї, мама чи тато. Або селили чиюсь бабусю, яка доглядала свого онука/онуку й заразом чужих.
База відпочинку стояла просто на березі Десенки, там ми всі навчалися плавати, рибалити, гребти на човнах…
Коли я виріс, мама продовжувала брати туди путівки. Просто на базу відпочинку тепер вже селилися Олена з нашою Люсею, я до них приїжджав на ніч, а вранці раненько їхав на роботу.

P.S. Оця пейзажна фотка — моя авторська, з Десенки. Вважай, з дитинства…

Тому я й використав її в якості заставки для відеоролика.
P.P.S. А вода там яка було! Варто було посидіти годинку із зануреними в воду Десенки стопами ніг — і вони робилися світло-брунатними від йоду! І це під Києвом, уяви!
21:20
+1
А от я не маю терпіння ловити рибу. Кілька разів перевіряв себе. А от мої брати затяті рибалки. Люблять порибалити моя дружина й молодша дочка. Доміки — це диво. Від роботи двічі влітку по 2 тижні дружина брала кімнату в будиночку коло річки Козинки — це в П'ятихатках на південь від Києва. І річка, і човен, і бадмінтон — найкращі спогади…
На Козинці ми були буквально пару разів, не більше. Вже тільки з Люсею, коли вона зовсім ще мала була. Але на Вигурівщині нам все одно більше подобалось!

Випадкові Відеозаписи