До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Ніколи нічого не пізно

Ніколи нічого не пізно

Гарна мотиваційка. Напередодні китайського нового року може комусь стане у пригоді. Якшо не встигли почати нове життя з 1 січня, то можна почати з 5 лютого.

Зрештою, ще буде астрологічний новий рік, 20 березня.

Тому, ніколи нічого не пізно.

Перегляд відеозапису:
+2
00:49
72
RSS
02:51
+1
На превеликий жаль, пізно… буває. Нехай нечасто, але… буває!..

1. З дитинства я був фанатом Висоцького. Вперше почув його пісні в 5-річному віці, тоді ж з пари прослуховувань вивчив «Чудо-Юдо» («В королевстве, где все чинно и гладко,//Нет ни войн, ни катаклизмов, ни бурь,//Появился дикий вепрь агромадный -//То ли буйвол, то ли бык, то ли тур...»). Далі записував будь-яким чином роздобуті тексти Висоцького в саморобний зошит-«пісенник».
До іспитів з російської мови в 6 класі нагло не готувався: знайомі дали батькам на пару днів цілу бобіну (!!!) з концертом Висоцького, записаним в Інституті електрозварювання ім.Патона. Отож замість підготовки до іспиту я просидів під магнітофоном, прокручуючи раз за разом пісні й записуючи тексти в отой «пісенник». Як не дивно, іспит з російської я здав на «відмінно», хоча не вчив абсолютно нічого — бо весь час підготовки пішов на запис пісень Висоцького…
Вже навчаючись у старших класах, знав: десь там, в Москві є якийсь ресторан, куди відомий на весь СРСР бард приходить «побухати». І якісь люди в Москві за «червінець» показують, де той самий ресторан. Мріяв: от тільки-но поступлю до вишу — змотаюся на кілька днів до Москви, знайду тих людей, які покажуть той ресторан — фіглі з тим «червінцем»! Зате на живого Висоцького подивлюся.
Як раптом в самий розпал вступних іспитів, 25 липня 1980 року хтозна звідки — немовби сніг на голову: ПОМЕР!!!
Пізно було мріяти.
Так я й не подивився на живого Висоцького…

2. В 1998 році у мене сталася така собі невеличка криза. Після двох виданих в Москві «цеглин» (точніше, в процесі написання другої «цеглини») ми з покійним вже Олегом Авраменклм побили горщики й обидва вилетіли з «Ексмо». А тут ще й економічна криза сталася, під час якої російські видавці поводилися з українськими авторами… не надто поважно — скажімо так. Тоді я вирішив перейти з російської мови на українську й видаватися в Україні. Завдяки чому одразу ж перетворився в очах тогочасної фантастичної тусівки або на «слабака», або на «боягуза» — за вибором…
Отож на тлі кризи у мене виник детективний сюжет… В загальних рисах, він виглядав наступним чином. В Києві гине відомий журналіст, можна сказати — «зірка» української політичної журналістики. Смерть його виглядає як побутова, однак його товариш-журналіст починає самостійне любительське розслідування. Він знаходить низку дуже дивних деталей і нестиковок, що дозволяють припустити: мало місце замовне вбивство «зірки» української журналістики! Звістка про це сколихує всю Україну й обертається соціальними потрясіннями… Однак надалі журналіст-«слідак» з'ясовує також, що і його використали, аби розхитати ситуацію в Україні!!! В підсумку він таки виходив на «ляльководів» усього процесу…
Єдине, що я не встиг продумати — то це фінал історії. Але за сюжет взявся… І тут влітку 1998 року мені раптом запропонували йти працювати прес-секретарем Мінвуглепрому. Звісно, я пішов… А там режим роботи був просто звірячим: по буднях початок о 8:30, завершення в середньому о 23:30, в суботу — 8:30-16:00 (якщо не пізніше). Єдиний вихідний — неділя (і то не завжди). Коли якийсь аврал (черговий масштабний шахтарський страйк, слухання в ВРУ тощо) — можна було працювати і до 2:00-3:00 ночі, й цілодобово жити в міністерстві…
Коротше, якщо й доходили руки до мого детективного сюжету, то раз на тиждень, в неділю на 1-2 години. А це не робота… А потім взагалі почалася виборча президентська кампанія — то особлива історія…
Як раптом десь під кінець 1999 року мене немов пильним лантухом по голові шарахнуло: ТИ ЗАПІЗНИВСЯ!!! В чому я запізнився?! З чим запізнився7! Нічого не можу зрозуміти… З'явилося лише стійке відчуття, що чогось я не встиг зробити — але чого саме?! Я не знав. Знав лише, що не встиг неповоротно… А далі, після обрання Кучми на другий термін почалася реорганізація міністерств. Зокрема, Мінвуглепром перетворили на департамент вугільної промисловості в рамках Мінпаливенерго, мене перевели в об'єднане міністерство… Й почалося таке, чого я навіть не уявляв…
Як раптом у вересні 2000 року — зникнення Гонгадзе!!! Потім знайшли тіло без голови, потім все інше… Й Україна вибухнула акціями протесту…
Тоді я прочитав недописаний свій детектив і з жахом побачив цілу низку збігів написаних мною фрагментів роману з пим, що реально почалося в Україні. Тільки тоді зрозумів, в чому саме неповоротно запізнився. Наш з Оленою детектив "Забути неможливо зберегти" — це лише бліда репліка того сюжету, який я так і не встиг написати на межі тисячоліть.

Ergo: на превеликий жаль, запізнитися назавжди можна — якщо на заваді стає фізична смерть. У мене в житті було 2 випадки, коли я запізнився неповоротно. _не_знаю
04:41 (відредаговано)
+2
Цей великий коментар заслуговує на окремий допис. І що ж це за 2 випадки, Тимуре? Не встиг обміркувати фінал. Невже метою було творення організованого хаосу ? А простіше: ослаблення України? От що цікаво: вбивць Гонгадзе знайшли, а голову — ні…
05:47 (відредаговано)
+2
У мене свій погляд на цей процес — бо я примудрився помітити і звести до купи деякі події, не помічені іншими. Свою гіпотезу (саме як здогади) я виклав у статті, яку подав в УНІАН. Там на неї дуже нервово відреагувала певна людина… В принципі, як я й очікував, матеріал «зарубали», мене ж попередили, щоб я не копав туди, куди копати не треба. Ну, то я й пішов з політичної журналістики…
_шкодую

Невже метою було творення організованого хаосу? А простіше: ослаблення України?

«Керований хаос» був обраний лише як метод досягнення мети. Метою ж було якнайшвидше (до завершення другої каденції Кучми) приведення до влади певних осіб. А Гонгадзе… просто не пощастило: у нього були аж надто підходящі параметри особистості, тому він був приречений.

От що цікаво: вбивць Гонгадзе знайшли, а голову — ні…

Не будь наївним: вбивць Гонгадзе призначили і тримали «в засіках Батьківщини» до «часу Ч», а в призначений час просто схопили й продемонстрували міжнародній спільноті. Ну, подумай добре, друже: у вівторок, 21 липня 2009 року розпочався робочий візит до України віце-президента США Джозефа Байдена… як «раптом» ввечері того ж дня в глухому селі на Житомирщині було блискавично затримано горезвісного генерал-лейтенанта Олексія Пукача!!! Який там спокійно жив, займаючись фермерством — про що знало все село. Ти віриш в подібні збіги?! Я не вірю, вибач…
_вибачаюсь
До речі, в 2005 році на мене вийшла жінка, яка стверджувала, буцімто Гонгадзе був у неї вдома в Криму ввечері 17 вересня 2000 року, де він проводив журналістське розслідування на її прохання. Що пішов від неї з дому зранку 18 вересня 2000 року. Що його вбили ввечері 18 вересня 2000 року, тіло втопили в Азовському морі — чому були свідки, які загинули за загадкових обставин в 2002-2003 роках… Я навіть зводив ту жінку з колишніми друзями Гонгадзе, аде вони послухали, послухали і братися за справу не ризикнули. І мені сказали, щоб я про ту жінку забув.
_шкодую
А ти дивуєшся, що голову не знайшли!.. Не все так просто в цьому світі, друже мій!..
08:41 (відредаговано)
+2
Про дивні речі ти пишеш: призначили злочинцями. Та вони ж реально сидять у в'язниці! Невже справді Кучма не винний?

Випадкові Відеозаписи