Хάραγμα!!!

Хάραγμα!!!

Епічний відеофільм «Накреслення» створений для християн Церкви АСД. Це чергова спроба осмислити перспективу тотального чіпування людей в світлі апокаліптичного пророцтва про «число звіра».

Можна як завгодно ставитися до автора фільму, до харизматичних християнських церков тощо. Але буквально сьогодні тут, на Світочі наш друг Анатолій Висота в одному з коментарів згадав про мікрочіпи, які дозволяють паралізованим ходити — а саме про такі чіпи у цьому відео і йдеться!

Окрім того, в відео згадується президент Обама. Його каденція завершується, невдовзі Обаму змінить на посаді Трамп — людина з бізнес-середовища. У відео йдеться про тотальний фінансовий контроль над світом, а президент-бізнесмен для цієї ролі підходить якнайкраще...

Насамкінець, у відео побіжно згадуються «останні події в Україні». Причому в деталі автор відео не вдається, і витлумачити ці його слова можна по-різному...

Отже, таке відео існує. Згадана в ньому інформація входить в наше життя, хочемо ми цього чи не хочемо. Все це потребує принаймні осмислення...

Перегляд відеозапису:

Повна версія:

Скорочена версія:

+1
21:46
544
RSS
Як завжди, красно дякую Анатолію Висоті за підняту тему!
08:32
+2
Ну ти поглянь, все є в інформаційному просторі! Дякую, друже, за розвиток теми.
23:14
+2
Більше всього мене вразило, що інженери знайшли на людському тілі місця: лоб і права рука, де часто змінюється температура, а це є основою підзарядки ЧІПА. І саме лоб і права рука вказуються в ЄВАНГЕЛІЇ, як місця, де буде (!) розміщаться НАКРЕСЛЕННЯ (= ЧІП) Звіра. Чіпізація це контроль і управління людьми. Не через совість, а ТЕХНІЧНО. Папа і США тут названі двома звірами апокаліпсису. За Росію, як третього звіра — ні слова.
За Росію, як третього звіра — ні слова.

То фільм же росіянин робив!

Ти зверни увагу ще й на контекст, в якому там згадується Україна…
07:53
+2
А ще мене вразило значення слова ХАРАГМА. Традиційно богослови перекладають його як МІТКА. Атор дослідив це і знайшов, що ще до Хрестоса давні грецькі філософи розуміли це: 1. Як УКУС ЗМІЯ і 2. Як БОРГОВІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. Перше відповідає способу введення чіпа через ШПРИЦ. А друге відповідає суті чипа: прив'язує людину, наприклад, до банків або до охорони здоров'я.
Ось тобі ще приклад складнощів перекладу — тільки тепер вже не з давньоєврейської, а з давньогрецької! А до Жовтневої революції, між іншим, як давньогрецька, так і латина вивчалися в гімназіях. І при бажанні будь-який гімназист (в т.ч. колишній) міг би прочитати Євангелія в оригіналі — давньогрецькою. І замислитися над значенням слова «хάραγμα»
19:04
+1
Дзвінко, чи дивилася ти цю ХАРАГМУ? ЧИ погодилася б ти на чипізацію, щоб стати на ноги? Ми з дружиною дивилися двічі. Ще раз дякуємо тобі, Тимуре.
Я не впевнена, що взагалі хочу ходити. А з чіпом тим більше.
14:01
+1
З чіпом зрозуміло, бо це зовнішній вплив, який може бути шкідливим. Але, Дзвінко, що ти втратиш, коли станеш ходити?
Напевно, свою унікальність.
Так!!! На підтвердження цитую «Обтяжених злом» братів Стругацьких — епізод, в якому розповідається про те, як директор обсерваторії «продав душу» Агасферу Лукичу:
Зовсім в іншому роді історія розігралася з Карлом Гавриличем, директором обсерваторії. Я добре знав його, ми навчалися на одному факультеті, він був старший за мене на три курси. Я грав тоді в факультетській волейбольній команді, а він був пристрасним уболівальником. Боже мій, як він полюбляв спорт! Як він мріяв бігати, стрибати, штовхати, метати, давати пас, ставити блок! Від народження у нього була суха ліва рука і вроджений вивих лівого стегна. Ця сумна обставина плюс ясна голова, яка все запам'ятовує, визначили його життя. Він швидко просувався по наукових сходах і став блискучим доктором, коли я ще в вусі длубав над своєю кандидатською. За ним були всі мислимі почесті та звання, про які може мріяти учений в сорок п'ять років, а призначення його директором новітньої, найсучаснішої Степової обсерваторії було навіть науковими його недоброзичливцями сприйнято як природний і єдино вірний акт.
Втім, руку йому це не вилікувало, і кульгати він не припинив. Ще якісь недуги жерли його, він швидко втрачав здоров'я, і ​​коли Агасфер Лукич зробив йому свою звичайну пропозицію, мій бідолашний Карл не замислився на жодну хвилину. Фантастичні перспективи засліпили його. Звичайна жорстка його логіка зрадила його. Вперше в житті не спрацював скепсис, що давно вже став його другою натурою. Вперше в житті пустився він в азартну гру без розрахунку — і програв.
Мені ще пощастило побачити його наприкінці того літа, міцного, дужого, бронзово-засмаглого, спритного і точного в рухах — абсолютно перетвореного, але вже невеселого. Від тільки-но повернувся з Ялти, де і сталося з ним це чарівне перетворення, де він вперше скуштував радостей абсолютного здоров'я. І де він вперше відчув недобре, коли йому набридло ганяти в пінг-понг з гарненькими курортницями, і він присів якось ввечері у себе в номері розрахувати простеньку модель… Строго кажучи, я ж не знаю доладу, що з ним сталося. Агасфер Лукич присягався мені, що зловісний портфель тут абсолютно ні до чого, що це просто луспнули від перенапруги якісь таємничі жили, що сплітали воєдино тілесне й інтелектуальне в організмі мого горопашного Карла… Можливо, можливо. Можливо, і справді сума фізичного й інтелектуального в людині є величиною постійною, й якщо десь щось додасться, то негайно ж відповідно інше й убуває. Цілком можливо. І все-таки мені іноді здається, що лукавить Агасфер Лукич, що не обійшлося тут без його портфеля, і в розпеченій топці зникла не тільки «особлива нематеріальна сутність» Карла мого Гаврилича (як названо це у «Словнику атеїста»), але і його «активний рушійний початок» (як це названо там же). Наприкінці пам'ятного серпня Карл був просто машиною для підписування паперів. Я думаю, зараз він вже спився.

P.S. Нагадую, що Агасфер — це легендарний Вічний Жид, брати Стругацькі зробили його одним з героїв цього твору.
Тепер, коли Дзвінка Сопілкарка відповіла, додам і я від себе дещо. У мене в голові теж є одна неоперабельна штукенція — приблизно отака:
Арахноїдальна кіста головного мозку
(Міг би почепити і свою натурну фотку, мені не шкода… але я не знаю, хто тепер заходить на Світоч і може побачити мої знімки МРТ, тому утримаюсь від такого акту самовикриття.)

То знаєш, я радію від того, що лікарі попередили: така кіста неоперабельна! В іншому разі, я знаю, мама би всіляко вмовляла б мене на операцію. Але я знаю: якби не ця кіста — фіг би я став письменником-фантастом!!! Отже, якби навіть мені запропонували видалити кісту, я б нізащо не погодився!!! Бо втрачаючи щось одне, набуваєш інше. Отже, свою кісту я не вважаю вадою. Навпаки, для мене це щось на кшталт антени для зв'язку з «тонким світом» і з Космосом. Тому я б нізащо не погодився на видалення такої антени, навіть якби мені запропонували таке.

А не пропонують?.. То й добре! Мені ж лешще.
22:50
+2
Гарна відповідь. Твоя, Дзвінко, унікальність у великій мірі полягає в твоїй душі. Я ціную, до прикладу, твою прямоту і доброзичливість, а ще сміливість, якої іноді не мають і чоловіки.
09:06
+2
Втрачаючи щось, ти щось і набуваєш. Так і є. Колись ми жили у місті Шостка Сумської області. А там недалеко Десна і білий крейдяний берег коло Новгород-Сіверська. Десна була повноводою в 70-ті роки і ми родиною поплили туди катером. Менша доня Іра в свої 4 рочки гралася на палубі поки один сандалик не впав у річку. Скоро за ним поплив і другий — це я викинув. Зате висохли слізки у доні. А на правому березі її босі ніжки побіліли у крейдяному поросі і стало весело. Доня втратила і набула… А чи буває навпаки: набуваючи щось, водночас щось і втрачаєш?
Буває, ще й як буває!
Перечитай ще раз мою цитату з «Обтяжених злом» братів Стругацьких: в обмін на ідеальне здоров'я директор Степової обсерваторії Карл Гаврилович Росляков абсолютно втратив науковий талант, перетворився на чистого адміністратора і через це спився.
Якщо вважаєш, що це вигадка… художній твір…
Гаразд — перечитай історію життя Імре Кальмана. В 1930 році він одружився з Вірою Макінською — емігранткою-росіянкою з Пермі. Їй він присвятив оперету «Фіалка Монмартру» («Карамболіна, Карамболєтта!» — пам'ятаєш?..):

Потім були ще оперети «Диявольський наїзник» та «Імператриця Жозефіна». А далі, за останні 17 років життя — всього лише дві жалюгідні оперетки, які не мали успіху («Маринка» — 1945 рік, «Арізонська леді» — 1953 рік).
Не заперечую, Кальман пережив аншлюс Австрії, після відмови від «почесного австрійського громадянства» (а це була особиста пропозиція Адольфа Гітлера!) — переїзд до Парижу, згодом еміграцію до США. Ясна річ, такі пертурбації не могли не вплинути на творчу людину…
І все ж існує альтернативна думка: дружина Віра Макінська народила Кальману трьох дітей і водночас посадила в «золоту клітку» — себто, жили вони заможно (на гонорари від численних постановок оперет Кальмана по всьому світу), але занудно, в атмосфері «міщанського побуту». А це, звісно ж, не сприяло написанню нових оперет…
Ось тобі слава й заможність в обмін на здатність творити!!! Приклад реальний. Абсолютно реальний, на жаль…

Випадкові Відеозаписи